На чорному небі включилася люстра зірок. Мерехтіли і гасли пророчі старі ліхтарі.
Сузір‘я складалися в знаки з книжок та чуток. І любов шаленіла, ховаючись у димарі.
Розсипалися зорі у кошик, що в моїх руках. Місяць-свідок мовчав і беріг кожен наш секрет.
Як пройти до зірок по тернистих і диких шляхах? Як в долонях донести любов і тривкий сюжет?
Зорі падали сміло, неначе крилатий сніг. Зорепад не стихав, замикали старі ліхтарі.
Не задули свічок. Кожен мріяв собі, як міг. І бажання горіли, і заздрили нам звіздарі.
Між світами на небі море погаслих зірок. Гори планів в багатті не тліють, а вічно горять.
Між «я хочу» і «можу» здолаєм не шлях, а крок. Бо бажання у серці безстрашно і дико ятрять.
Як спіймаю зорю, що бажання вона здійснить. Обпечусь, то нехай, у нас з місяцем свій секрет.
Я віддам зірку тому, кому дуже сильно болить. А сама загорюсь, намалюю новий проект.
