19 січня на 99-ому році життя відійшов у вічність український громадський діяч, член проводу Організації Українських Націоналістів, один із президентів Світового Конгресу Українців Омелян Васильович Коваль.
Про це інформує прес-служба ЛОДА.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким.
Довідково:
Омелян Васильович Коваль (псевдо «Дир», «Дем’ян») народився 24 лютого 1920 року у селі Рахиня (тепер Долинський район Івано-Франківська область). Закінчив кооперативні курси у місті Долині.
З 1938 року член ОУН. 1 липня 1941 року брав участь у проголошенні в Долині Акту відновлення Української держави. Ув’язнений гестапо та перебував у Тюрмі на Лонцького у Львові. Пізніше сидів у в’язниці Монтелюпіх у Кракові, а звідти відправлений 20 липня 1942 року до концтабору Аушвіц, з першою групою 25 українських політв’язнів, названих «Bandera Gruppe», серед яких він був наймолодшим і в якій між іншими були Василь Бандера, Степан Ленкавський і Петро Мірчук. Член редколегії таборового альманаху. Після евакуації Аушвіцу 18 січня 1945, відправлений до концаборів у Мавтгавзен, Мельк і Ебензе. 6 травня звільнений американцями.
Після Другої світової війни закінчив студії в Лювенському католицькому університеті (магістр економічно-консульських наук) і став активним громадсько-політичним діячем української діаспори у Бельгії, Європі та світі.
З 1951 по 1963 рік очолює Спілку української молоді (СУМ) у Бельгії, з 1958 протягом 20 років очолює Центральну (світову) Управу СУМ і опісля “Центральну виховну раду” СУМ. У 1962 році засновує журнал для молоді “Крилаті” і в 1964р. видавництво та друкарню в Брюсселі. Друкуються там і виховні матеріали для СУМ і книжки і часопис “Вісті” Українського Допомогового Комітету в Бельгії (УДК) – головної української громадської організації в Бельгії у другій половині ХХ століття. Від 1951 до 1987 є генеральним секретарем УДК під проводом Др. Володимира Поповича. Після від’їзду В. Поповича до Франції, очолює УДК від 1987 до 2005.
Був секретарем (1970-1991) і головою (1991-2006) Головної Ради Українських Громадських Організацій Бельгії (ГРУГОБ), одним із президентів Європейського Конгресу Українців (1992-1995) а згодом почесним головою, довголітнім членом Ради директорів Світового конгресу українців.
Омелян Коваль ніколи не вносив подання на отримання бельгійського громадянства. Мав статус біженця ООН (Женевська Конвенція). Після незалежності України попросив громадянство України, яке отримав із дружиною Іванною-Катериною Куропась у 1997 році.
У 2009 році видав “Ювілейний Альманах (1945-2005) Українського Допомогового Комітету й організованого українського громадського життя в Бельгії”.
Літом 2013 року разом з дружиною Іванною повернувся до України, проживають у Львові. Дружина Іванна відійшла у вічність 15 березня 2016 року у Львові. Після відправлення св. літургії у соборі св. Юра, була похована на Личаківському цвинтарі.
16 грудня 2016 р. у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів) відбулася презентація книги Омеляна Коваля «Спомини мого життя».
Большинство ученых в США, Украине, Канаде или Германии соласны с тем, что радикально идеология ОУН в большой степени опиралась на две составляющие: первая – идея этнически чистой Украины и вторая – движущая мотивационная сила антироссийских, антипольских и антиеврейских убеждений» (Павло-Роберт Магочій, Йоханан Петровський-Штерн. Евреї та Українці. Тисячоліття співіснування. – Ужгород: Видавництво Валерія Падяка. – 2016 – С. 80). «Анализируя идеологическую позицию и военные операции украинских националистов, Тимоти Снайдер отмечает, что “ОУН-Бандера… – националистическая организация, которая стояла во главе этой партизанской армии, давно постановила лишить Украину национальных меньшинств» (Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним. Пер. з англ.. М.Клімчука та П.Грицака – Київ: Грані-Т.2011. – с. 339.) Тарас Курило, который тщательно изучал украинский националистическую прессу, недвусмысленно указывает на грубый антисемитский уклон ОУН, который, по его утверждению, был в сердцевине идеологии этой организации. По его словам, это является «неопровержимым доказательством того, что организованные ОУН милицейские подразделения привлекались к еврейским погромам и расправам еще до того, как нацисты расформировали их в августе 1941 года» (Taras Rurylo. “Tre Jewish Question” in Ukreinian Nationalist Discourse”. In Yohanan Petrovsky-Stern and Antony Polonsky, eds., POLIN, vol. 26, Jews and Ukrainians (2014). p. 234). Об этом же говорил президент Израиля Реувен Ривлин в Верховной Раде Украины, во время речи о трагедии в Бабьем Яре. Он заявил: “Многие пособники преступления были украинцами. И среди них особо выделялись бойцы ОУН, которые издевались над евреями, убивали их и во многих случаях выдавали немцам. Верно и то, что было более 2,5 тысяч праведников народов мира – те считанные искры, которые ярко горели в период темных сумерек человечества. Однако большинство молчало”.