Якщо ви спізнюєтесь – перестаньте спізнюватись, подружіться з годинником, почніть цінувати чужий час, бо він не знає знецінення. Якщо вам заважає зайва вага – перестаньте їсти всяку нездорову всячину, візьміться за себе і пошкодуйте свій організм. Якщо ви мрієте вивчити англійську – то відкривайте книжку і… Let’s do it! Якщо ви мрієте побачити Францію – збирайте гроші, купуйте квитки і вирушайте! Змінюйте себе. Виправляйте помилки. Згладжуйте зморшки досвіду. Закотіть рукави. Приймайте виклики! Це звучить трохи пафосно, але… як по-іншому? Ви маєте право залишатись собою, з родзинкою, зі шпаками в голові, і мурахами в штанях. Залишайтесь такими, простими, вільними, по-своєму божевільними капелюшниками. Але не втрачайте свій шанс.
Бо всі ми маємо потяг до того, щоб стати кращими. І всі ми, на жаль, маємо слабкість піддаватись зневірі, обставинам і просто своїй ліні.
У мене, до прикладу, поперековий лордоз. Пізно вже до хребта прив’язувати палицю чи дурити свій мозок якимось наплічниками. Просто щодня потрібно робити вправи і розправляти плечі. Не задумуючись, що могила виправить) У мене завжди були нерівні зуби, з якими я вже навчилась жити і сприймала себе такою, якою вже є. Але добрі люди сказали мені «Христя, ти ж можеш це змінити, давай шуруй до ортодонта!» І тепер мені вирівнюють щелепи і це не просто. Щоразу важче стає усміхатись, бо ті всі конструкції виглядають, справді, страшно, але… я таки буду усміхатись! Я все життя вчу англійську (а за 27 років можна кілька мов досконало опанувати), і зараз я врешті з нею хоч трохи пофрендилась (хвала моїй учительці, яка то все терпить).
Я слабка, і в мене багато сумнівів. І деколи ноги приростають до землі. Але я розправляю спину. Хоча не розправляти легше. Мені часом боляче від того, що ми маємо стільки талантів, а банально закопуєм їх у землю, маємо стільки шансів і можливостей, а просто розмінюєм свій час на дурниці чи, що гірше, на людей, які про нас колись і не згадають.
Можливо, я так і не зможу вільно розмовляти англійською (бо вже типу приречена), але я буду знати, що намагалась і йшла до того. Звісно, я все таки працюю на результат, а не на виправдання.
Не розклеюйтеся, друзі. Докупи важко зібратись, особливо в кулак. Не дайте собі зсутулитись. Попрощайтесь зі своїм горбом – недоліком. Будьте щирими, принаймні з собою.
Я б навіть сказала «візьміть і врешті зробіть» те, чого завжди прагнули, чи про що мрієте, чи принаймні те, що реально у ваших силах. Але ця фраза настільки знівельована, що я не буду. Бо той, хто міг вирішити багато для тих, хто зараз в маршрутках тиснеться один об одного, голим нервом до відкритої рани, цього просто не хотів зробити. Не будьте такими. Бо таких навіть «могила не виправить».
