Фотомузей у Львові: від камери-обскури до Революції Гідності

0
1098

Львовознавець Роман Метельський, творець сайту «Фотографії старого Львова», науковий співробітник меморіального музею Михайла Грушевського у Львові озвучив намір створити у нашому місті фотомузей. Про це пише газета “Ратуша“.

Таку ідею він оприлюднив на своїй сторінці у «Фейсбуку»: «Зібрався з духом і оголошую, що починаю роботу над створенням у Львові фотомузею. Буду щиро вдячний за будь-яку допомогу. Маєте фотомотлох дома — несіть, маєте ідеї, поради, підказки — заходьте на каву».

Така ідея стала приводом докладніше поговорити з Романом Метельським про концепцію музею, а також про львівську фотографію в історичному ракурсі:

— Недавно я побував у музеї-студії фотомистецтва в Хмельницькому й дістав масу задоволення від експозиції. Вісім років тому міська влада безкоштовно надала для його створення велике приміщення на центральній вулиці. Але все ж це не музей, а виставка — фотоапаратів, фотографій. Музей має розповідати історії. Я зустрічався з кількома львівськими колекціонерами, які зіткнулися з нерозумінням з боку міської влади Львова і порожніми обіцянками надати площу для музею чи клубу. Натомість у Польщі їм пропонують приміщення і фінансування. Сумно і боляче. Тому вирішив створити у Львові фотомузей.

Яким я його бачу? На початку експозиції відвідувач потрапляє всередину найдавнішого фотоапарата — камери-обскури. Камера-обскура — закрита темна коробка чи приміщення, на одній стінці якої є маленький отвір, через який на протилежну стіну проектується перевернуте зменшене зображення предметів ззовні. Саме з камери-обскури ще в Давньому Єгипті почалася історія фотоапарата. Отже, навколо — білий екран, у дверях відкривається маленький отвір і гість бачить те, що відбувається на вулиці. За екраном по периметру — окремі приміщення — сюжетні кімнати, які розповідають про етапи розвитку фотомистецтва. У перших фотографіях витримка тривала 12 – 14 годин. У XIX ст. з’явилася дагеротипія, близька до теперішньої фотографії.

Cвітлину робили під певним кутом, експозиція тривала 12 – 15 хвилин. Фотографуючи людей, за спиною ставили металевий штир, голову фіксували, закручуючи болтиками. Людина сиділа нерухомо 15 хвилин. Хтось із екскурсантів міг би випробувати це на собі. В іншій зоні — відтворена студія кабінетної фотографії, в яких на початку XX століття робили характерні сімейні постановні фото. Музей надав би можливість відразу роздрукувати світлину на хорошому папері.

Щодо історії львівської фотографії, то окремо можна розповісти про майстра нічної фотозйомки міжвоєнного періоду Марека Мюнца, про «УФОТО» (Українське фотографічне товариство 1932 — 1939 роки), яке організовувало виставки, видавало журнали «Світло і тінь», «Батьківщина у світлинах». Один із найвідоміших представників товариства — Юліан Дорош, автор, режисер і оператор першого повнометражного художнього фільму, знятого в Галичині. Окрема частина фотоісторії Львова — німецькі світлини міста під час Другої світової війни, а також фотографії радянського Львова, хоч їх і небагато. Коли я був малий, ми з татом робили фотографії на ванні, ставили дошки, збільшувач. Відповідно, в музеї можна реконструювати таку домашню сімейну «фотолабораторію».

Цікаві періоди пов’язані з фотоапаратом «Смена», з появою поляроїда. На завершення експозиції — світлина з Революції Гідності, на якій наступає «Беркут», люди рвуться в бій, фотограф у польоті ловить момент, а в нього на спині — приціл снайпера. Експозиція мала б містити фізичні «фокуси» зі світлом, передбачати можливість провести фотосесію і надрукувати світлини, а також самому з допомогою фотографа зробити професійний знімок з правильно виставленим світлом. Хочу створити гарний музей, достойний міста і в який захочуть прийти й провести там час, випити філіжанку кави, поспілкуватися. Я відкритий до пропозицій, до співпраці. Є багато людей, які вже пропонують допомогу у створенні музею. Якби наша влада пішла назустріч львів’янам, то дуже доречний був би у Львові проект, ідея, мотто «Львів — місто ста музеїв», це було б значно краще, ніж «Львів відкритий, щоб жерти». Ще один важливий нюанс — нині відходить покоління, яке фотографувало, яке має у своїх закамарках світлини того часу, який уже став історією. Дітям, внукам ці знімки не потрібні. Тому, перш ніж здати їх на макулатуру, знайдіть мене у «Фейсбуку» і напишіть про свої знахідки. Фотографії документують багато цікавого. Скажімо, на світлинах, що їх зробив Любомир Криса на відкритті пам’ятника Михайлові Грушевському, видно, з якої автівки виходить тодішній президент України Леонід Кравчук — з уазика, яким їздила військова швидка допомога. Такий був тоді президентський кортеж.

Залишити відповідь