Життя італійця ціною здоров’я українця?

0
1476

Нашого цвіту по всьому світу. Останнім часом ця фраза набуває негативного забарвлення. Десятки українок щодня перетинають кордон у пошуках кращого життя, і потім до кінця життя працюють прибиральницями чи доглядальницями. І поки жінки поневіряються по світу — їх  чоловіки більше чекають не на повернення годувальниці, а на черговий грошовий переказ. Рідко, коли слухаю чужі розмови, проте цей діалог на кілька днів закарбувався у пам’яті.

Львів. Ранок. Одна з “будок” ремонту взуття.

– Як там твоя жінка? Вже повернулась чи ще гарує? – питає майстра одна з клієнток, помітно що знайомі вони давно.

Майстер, чоловік років 45, неспішно витирає руки  брудною шматою і усміхається.

-Ще там…Всією родиною молимось, щоб той італієць, якого вона доглядає, коні не двинув, хай живе і подовше. Жінка має з нього гроші, передає нам, а ми вже собі живемо як люди. А так би і з голоду подохли, як худоба. Платять не густо — 7 євро за годину, дід жадібний, придумав систему штрафів і ганяє мою жінку як молоду дівку. Забула посуд помити — штраф, не принесла вчасно обід — штраф. Дешева робоча сила. І кімнату прибери і їсти звари, і попери, попрасуй. Жінці 43, а виглядає на 50.. Три роки вже в того діда гарує.

– Не бережеш ти жінку, Йване, – зауважила жіночка, тут вже я не витримала і кивнула головою.

– А що робити. Гроші в родину треба, мені машину “перевзути”, сину планшет купити, будинок утеплити. Годувальниця наша.  Головне, що гроші передає…

Соломія Гаврилишин спеціально для Кулемету


НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here