Життя італійця ціною здоров’я українця?

0
1124

Нашого цвіту по всьому світу. Останнім часом ця фраза набуває негативного забарвлення. Десятки українок щодня перетинають кордон у пошуках кращого життя, і потім до кінця життя працюють прибиральницями чи доглядальницями. І поки жінки поневіряються по світу — їх  чоловіки більше чекають не на повернення годувальниці, а на черговий грошовий переказ. Рідко, коли слухаю чужі розмови, проте цей діалог на кілька днів закарбувався у пам’яті.

Львів. Ранок. Одна з “будок” ремонту взуття.

– Як там твоя жінка? Вже повернулась чи ще гарує? – питає майстра одна з клієнток, помітно що знайомі вони давно.

Майстер, чоловік років 45, неспішно витирає руки  брудною шматою і усміхається.

-Ще там…Всією родиною молимось, щоб той італієць, якого вона доглядає, коні не двинув, хай живе і подовше. Жінка має з нього гроші, передає нам, а ми вже собі живемо як люди. А так би і з голоду подохли, як худоба. Платять не густо — 7 євро за годину, дід жадібний, придумав систему штрафів і ганяє мою жінку як молоду дівку. Забула посуд помити — штраф, не принесла вчасно обід — штраф. Дешева робоча сила. І кімнату прибери і їсти звари, і попери, попрасуй. Жінці 43, а виглядає на 50.. Три роки вже в того діда гарує.

– Не бережеш ти жінку, Йване, – зауважила жіночка, тут вже я не витримала і кивнула головою.

– А що робити. Гроші в родину треба, мені машину “перевзути”, сину планшет купити, будинок утеплити. Годувальниця наша.  Головне, що гроші передає…

Соломія Гаврилишин спеціально для Кулемету


Напишіть відгук