Шегині-Медика – єдиний піший перехід між Україною та Польщею. Підходить для тих, кому потяг «Львів-Перемишль» – задорого, автобус чи машина – задовго.
60 гривень, півтора години і вжуууух жовтий «Еталон» довозить тебе з АС «Західна» у Львові до Шегині. Уже за сто метрів від кінцевої зупинки маршрутного таксі починається дорога в Європейський Союз. Можна звісно і блаблакаром чи автостопом, але тут про класику. Про це пишуть Великі пригоди маленької дівчинки.
П’ять хвилин ходьби коридором під відкритим небом, оперативна перевірка від «Державної прикордонної служби України», ще хвилин зо п’ять сірою зоною і далі як «slow motion» в інсті, адже попереду польський митний та паспортний контролі. Це ретельна перевірка кількості цигарок та алкоголю, кожної канапочки з ковбаскою (їх всеодно викинуть, краще інвестуй в себе до моменту Х), шматочка сала (якщо щось, то за нього штрафують на 200 злотих), усіх документів, мети поїздки та наявності коштів, якщо у тебе немає візи.
Це все відбувається в затишному будиночку, натомість ти очікуєш на свіжому повітрі. Тому врахуй погодні умови та особисті потреби. Парасоля чи дощовик, питна вода, ліки, колготки з начосом та інші необхідні речі мають бути з тобою, бо дороги назад вже нема.
Є дві черги. Окрема для громадян Європейського Союзу, Європейської економічної зони та Швейцарії (EU/EOG/СН) і для всіх інших, то там де черга і напис – all passports. Скоріш за все тобі туди, якщо звісно не жонглюєш тризубом та орлом у залежності від ситуації.
Якщо ж ти дуже поспішаєш, на літак, потяг чи автобус, то неодмінно підійди до прикордонника, який стоїть ззовні, лаконічно поясни ситуацію та покажи квиток. Тільки давай без фотошопу, ок? Бо чим тоді ти відрізняєшся від тих, хто розмазує тебе об стінку своєю сумкою в «клєтку» і тим самим плює на тебе, твою честь та гідність?
Якщо дуже «припекло», то наступна контрольна точка – вбиральня. Але давай називати речі своїми іменами – «курілка», бо не кожен витримає годинну чергу та заборону куріння в ній, місце пакування сигарет у найпотаємніші місця та загалом дуже креативний простір для людської фантазії, щоправда із зламаним замком та відсутністю паперу, але «who cares».
Атмосферку розбавляє всюдисуще сміття, яке збільшується з швидкістю світла, або не прибирається, щоб надихнути «іншопаспортних» поринути у роздуми про значення слова «культура».
Ну все, омріяне зелене світло. Якщо речей небагато, то підеш у «вертушку». Вона постійно заїдає, але небайдужі попхають і її і тебе разом із нею. Великогабаритний вантаж, наприклад велосипед, дає можливість скористатись входом для людей з інвалідністю, яких правда назвали інвалідами, але «who cares_vol.2».
Митний та паспортний контролі позаду, декілька хвилин ходьби і ти в Медиці – першому населеному пункті після перетину українсько-польського кордону. Якщо твоя мета – не закупи в «Бєдронці», до речі, вона не працює у всі неділі окрім останньої в місяці, то гайда на маршрутку до Перемишля, всього за 2 злотих (вночі доведеться брати таксі мінімум за 30).
P.S. Із нетерпінням хочу почитати твої історії про піший перетин кордону в коментарях.
