Прислані у Львів “реформатори” проявили кричущу неповагу, – Кендзьор

0
87

Свідомі “гібридники” чи “корисні ідіоти”, які не відають, що творять

Такого цинізму, зневаги і безкультур’я, з якими в останні дні 2017 року довелося зіштовхнутися на рідному Львівському телебаченні, я не сподівався. З телебаченням доля звела мене на початку бурхливих процесів національного відродження у 1988 році.

З 1990 року, ставши народним депутатом України, започаткував авторську політичну ,аналітичну програму, яка виходила в ефір під назвами “Політичні пристрасті”, “Парламентські пристрасті”, “Політичні етюди”, “Лабіринти Незалежності” і, нарешті ,”Уроки”. Уроки демократії, правди, історії.

Основою кожної програми були, без перебільшення, історичні відеодокументи, хроніки нашого драматичного, новітнього державотворення з мого особистого відеоархіву, який нараховує понад 800 касет формату VHS. Запевняю, такого багатства не має ні Державний архів України ні архіви найпотужніших українських телеканалів.

Більше того, на моє запрошення у програму радо приходили, і не один раз, Президенти Л.Кравчук і В.Ющенко, міністри і депутати попередніх і поточного скликань, науковці і діячі культури, колишні каторжани радянських концтаборів, усі ті ,хто вклав свою частку зусиль і праці, аби відродити нашу Державність.

Поєднання авторитетних коментарів, аналітики на теми, які обговорювалися, підсилених відеохронікою часів нашого новітнього державотворення, дозволяло знаходити причини наших невдач, вчитися на власних помилках, не повторювати їх сьогодні і в майбутньому. Саме такі завдання ставила перед собою програма”Уроки”.

Впродовж трьох останніх років програма двічі на тиждень регулярно виходила в ефір парламентського телеканалу “Рада”, а відтак, мала загальноукраїнську аудиторію.
Програма оперативно відгукувалася на поточні події, які час від часу спалахували в Україні. Відверто говорила про авантюризм лідерів “Батьківщини”, “Самопомочі”, “Радикалів”, грузинського пройдисвіта Міхо Саакашвілі і його прихильників. Звісно, не шкодувала і колишніх регіоналів із “Опоблоку”.

Ми з моїм колегою М.Косівим- письменником, шістдесятником, нардепом багатьох скликань, аналізуючи демагогію, популізм, конкретні заклики і дії, так званих, опозиціонерів, переконливо доводили глядачеві спорідненість їхньої позиції з московською концепцією руйнації України з середини.

Програма не закривала очей на явні промахи діючої влади і відверто говорила про них. Саме такою позицією програма приваблювала глядача. Мислячий глядач розумів, що навіть, попри якісь помилки влади, ми не маємо права допомагати Путіну знищувати Українську державу.

Чому у автора програми “Уроки” і гостей, які часто бували у студії, така загострена тривога за долю держави? А тому, що нас, тих, хто у 60-ті, 70-ті ,80-ті минулого століття відверто виступили проти комуністичної тиранії, залишилося не багато. Здобута, вирвана з московської неволі, чверть століття тому, Україна, сьогодні, навіть з такими вадами, які нам відомі, є найвищою для нас цінністю. Тому, небезпека втратити її, обпікає наші оголені нерви і свідомість. Саме тому, вважаємо своїм моральним правом і обов’язком відверто і гостро говорити про тих, хто у личині “патріотів”, чинить велике зло. Україну ми очистимо від усякої скверни не руйнівними революціями, а чистими помислами і чесною працею.

Ви, мабуть, звернули увагу ,що я про програму “Уроки” згадую у минулому часі. У зв’язку з реорганізацією державного радіо і телебачення у суспільне, десантовані з Києва від Зураба Аласанії на Високий замок двоє реформаторів- Уляна Антоник і Наталя Степанова, першим своїм реформаторським жестом закрили низку програм в т.ч. і “Уроки”.

У мене немає претензій до п.Антоник і п.Степанової щодо подальшої долі програми. Я розумію, що вони сліпі, безпринципні і покірні виконавці рішень, які приймаються у Києві. Вони, разом зі своїм шефом Аласанією, не знають історії Львівської ТРК, не знають її внеску у процес відродження України, ведучи мовлення на терени п’яти областей Західної України. Їм невідомі традиції і творчі здобутки колективу. Їм байдуже, що цей колектив, його програми інформаційні,художні, політичні ,суспільні, історичні та десятки інших, формували громаду, її позицію політичну і громадянську.

Невігласам не відомі заслуги Львівського ТБ у тому, що Галичина у своїй ментальності, рівні національної свідомості і гідності ,збереженні національної ідентичності і традицій, мови, історичної пам’яті, якісно виокремлюються від інших регіонів нашої держави.

Сьогодні зводити цю установу до рівня жалюгідної обласної філії київського центрального суспільного мовника під керівництвом ще одного “реформатора” України Зураба Аласанії,- та ще у час війни з московією,- це повна втрата інформаційного простору, а ще відвертіше- злочин, спрямований на розвал України. Якщо задумана “реформа” буде зреалізована у такому варіанті ,як ми бачимо, і кожна колишня обласна ТРК матиме в межах трьох годин власного мовлення, а решту “темників” постачатиме Зураб Аласанія, боюся,щоби, не дай Боже, через якийсь час у нас не появилося ще декілька “народних республік”. Нам би з першими двома впоратись.

Моя претензія до присланих у Львів “реформаторів” у тому, що вони проявили відверту неповагу, кричуще хамство до колишнього дисидента, політв’язня, поета, Лауреата
Державної премії ім.Т.Шевченка- Ігора Калинця. Шістдесятника, дисидента, письменника, нардепа багатьох скликань- Михайла Косіва. Сьогоднішнього народного депутата- Оксани Юринець. Шістдесятника, громадського діяча- Володимира Парубія, і, звичайно мене, не пропустивши нас на запис підсумкової програми “Уроки”.

Мені було безмежно соромно і боляче перед своїми побратимами за цю “неформатну” поведінку двох телевізійних дам. Їм навіть в голову не навідалася проста думка, що цих достойних людей, які виборювали державу, в тому числі і для них, можна було запросити у свій кабінет і спокійно поговорити про ситуацію, яка склалася. Ми дві години протупцювали біля прохідної і розійшлися. З яким настроєм і з якими думками Ви здогадуєтесь.

А тепер висновки. Україна програє інформаційно-пропагандистську складову війни з московією. Держава втрачає останній ресурс і засоби протидії московським фейкам.

Такий стан рівнозначний самогубству. Суспільне теле- і радіомовлення повинно бути. Це практика європейська. Аласанівський варіант суспільного мовлення,- це радше, рейдерське захоплення донедавна ще так-сяк працюючих ТРК і зачистка інформаційного простору України. А це уже проблема національної безпеки!

Сподіваюся, це розуміє Президент держави, Кабмін і Верховна Рада. Вони зобов’язані негайно втрутитися, відкорегувати Закон, який регулює цю сферу діяльності, забезпечити обрання нового керівництва з середовища професіоналів, які люблять Україну, дбатимуть про її безпеку і під ці потреби розбудовуватимуть інформаційний простір.

Ярослав Кендзьор. Народний депутат України I- VI скл. Журналіст.

Підтримують:

Ігор Калинець,
Михайло Косів,
Володимир Парубій.

Залишити відповідь