Мені жаль, що я не народилась чоловіком… Справжні чоловіки дуже просто вирішують суперечки… Журналістові залишається лише слово….Дуже довго не хотіла писати цей пост, було навіть лінь, бо вважала його недоречним… Пройшло вже стільки часу, відколи я не працюю на сайті “Духовна велич Львова”. Але осад залишився… Мені вже байдуже на релігійну журналістику і діалог, на Томоси і Львівську міську раду… але для того, щоб нарешті сказати своє останнє слово як журналіст, а не ганчірка, пишу. Я вже майже два місяці перебуваю в Римі. І часто друзі питають, як в мене справи на професійному рівні тощо… Так-от… Я надзвичайно рада, що останні два роки пропрацювала на сайті “Духовна велич Львова”, у Львівській міській раді… Навчилась я дуже багато… Не поважати себе, піддаватись лицемірам і християнам перевертням …. Насамперед, не забувайте, це нічого, коли в тебе вкрадуть гроші, тобі заплатять в три рази менше, аніж іншим працівникам в офісі, тебе звільнять з роботи тощо.. Найстрашніше, коли крадуть твої ідеї, і переформатовують… І ніби фігня… але який я журналіст, якщо не можу захистити своїх прав… Дякую колективу сайту “Духовна велич Львова”, який не має ні совісті, ні честі, ні власних ідей… Бо люди, які крадуть чужу інтелектувальну власність… і “Школу міжрелігійної журналістики” переформатовують на Школу фрілансу певно не чули про авторське право… Я думала, мене вже нічого не здивує в цьому житті… Бо я працювала з людьми, які маму рідну продадуть за посаду, і для яких нема жодних моральних меж…. Цей екуменічний діалог і церква більше схожі на цирк… Не тільки політика, але й релігія у Львові – брудна справа….
