На Львівщині побили учасників АТО

0
569

Доброволець АТО Андрій Жованик згадуватиме Різдво 2018 року ще дуже і дуже довго. На жаль, із геть неприємними емоціями і, може, навіть у камері буцегарні. Сьогодні йому та трьом його друзям загрожує до 7 років ув’язнення за те, що увічливо попросили музикантів на Львівщині не насаджувати українцям окупантський «рускій мір». Про це пише Вголос

Днями львівський поет-націоналіст Юрій Руф поділився у мережі розповіддю про стрілянину у містечку Олесько на Львівщині. Там на саме Різдво кривавий конфлікт стався через російську попсу.

За словами Руфа, фігурантами конфлікту виявились добре знайомі йому люди. Один із них — доброволець Андрій Жованик, який із перших днів російської агресії встав на захист територіальної цілісності України.

«Андрія я знаю за волонтерською діяльністю, й мені особисто доводилось передавати докази присутності російських військ на Сході, які він добув. Андрій – дуже виважена і спокійна людина, флегматик, філософ, якого я ніколи не бачив у ситуаціях, де б він провокував агресію», – пише поет.

«Отож я був змушений з’ясувати цю ситуацію не лише зі слів своїх знайомих, але й зі слів протилежної сторони, – продовжує Руф. – Якщо до розмови з іншою стороною конфлікту я ще сумнівався у правоті хлопців, то під час спілкування заледве стримував себе, щоб не увійти до лав учасників конфлікту. Фраза «потерпілого» селянина (десь років 25 на вигляд), зверхньо кинута в лице бійцю-добровольцю: «І що, от ми помиримось з БРАТСЬКИМ російським народом, і ти далі за російську музику людей битимеш?» – розставила всі крапки над «і». Мені залишилось лише зціпити зуби і змусити себе не залишити згадку про «братський народ» на обличчі того, хто називав себе потерпілим…».

Зваживши на резонансність події, ще й під час тривалої інформаційної агресії з боку ворога, розставити крапки над «і» у цій непростій історії спробували і ми. Поспілкувавшись особисто із добровольцем Андрієм Жоваником та його другом Ігорем Бердніковим, відтворюємо події тієї ночі в деталях (з їх слів).

Ніч на 8 січня, кафе «Золота підкова» у місті Олесько на Львівщині. У день перед тим четверо друзів — Андрій Жованик, Ян Наталіс, Ігор Бердніков та Хербирт Зуравскі (громадянин Польщі) приїхали до Олесько, аби подивитися на старовинний замок. Завершити вечір чоловіки вирішили за кухлем пива у місцевому закладі громадського харчування. Увійшовши всередину кафетерію, друзі помітили, що музики, які розважають там публіку, виконують пісні винятково російською мовою, до того ж — у стилі шансон. Зробивши замовлення, чоловіки вирішили домовитись із артистами, аби ті бодай на час їхнього перебування у закладі не пропагували мову окупанта.

Так, чоловіки заплатили музикантові 50 грн і мирно попросили виконати якусь композицію державною українською мовою. Однак у відповідь на прохання – і навіть незважаючи на оплату замовлення, місцеві музики продовжували співати російський шансон. Прослухавши кілька таких композицій і зрозумівши, що виконавці не планують змінювати репертуар, Андрій Жованик підійшов до них ще раз і нагадав про своє прохання. У відповідь на це доброволець почув, що музикант – переселенець зі Сходу, тож співати українською просто не вміє. Після цього Жованик запропонував виконавцям, що заспіває сам. Проте і цього не сталося.

Під час розмови до музикантів та Андрія підійшли троє чоловіків (місцевих), які у той час також відпочивали у закладі. Згодом вдалося дізнатися імена двох з цих осіб – Ігор Турчиняк та Ярій Петрик. Чоловіки оточили добровольця з боків і висловили йому своє незадоволення через те, що «відволікає музик від роботи». Після того, недовго думаючи, Турчиняк влупив Жованика по голові заздалегідь підготованою ніжкою від столу.

У цей момент до Андрія підбіг Хербирт, почав приводити його до свідомості і відтягувати від натовпу, який за лічені секунди збігся до нього. У цей час Ян та Ігор вже направилися ближче до виходу, проте дорогу їм перегородили місцеві відвідувачі кафе – приблизно 20 осіб. Вони викрикували нецензурну лайку, погрози, образи. Всі були в стані алкогольного сп’яніння. Місцеві добре розуміли, що їх набагато більше, і чисельна перевага давала їм можливість поводитись зухвало.

Серед місцевих особливо виділявся такий собі Роман Лабінський. Цей чоловік у натовпі ніби виконував роль «координатора». Він не спричиняв тілесних ушкоджень особисто, але закликами і вказівками активно організовував інших нападників, зокрема Турчиняка та Петрика. Останні, за його вказівками, поводились зухвало та агресивно наносили удари, зіштовхували приїжджих зі сходів.

Врешті, увесь цей натовп виніс чотирьох друзів на вулицю. Здавалося, що на тому конфлікт міг би закінчитись, адже «заважати» музикам більше ніхто не буде. Проте четвірку гостей поза закладом почав переслідувати натовп місцевих, який постійно «обростав» новими обличчями.

Останні, до слова, були дуже збудженими і агресивно налаштованими навіть один проти одного. Часами доходило навіть до бійок між самими місцевими. Потім вони зупинялися, але згодом, ніби за вказівкою, починали чубитись знову. В руках більшість із них тримала ніжки від столу та пляшки, дехто мав ножі.

Врешті Андрія та Ігоря оточили місцеві – почали бити. Ігор одною рукою підтримував Андрія, який погано тримався на ногах, другою відштовхував нападників від себе та Андрія. Ян пішов до Андрія і Ігоря.

Невідомі на чолі з Лабінським, Турчиняком та Петриком продовжували застосовувати силу, викрикувати погрози, їх дії ставали дедалі агресивнішими. Нападники почали брати четвірку гостей в оточення – їх на той час зібралося приблизно 30 осіб.

Тоді Ян мав при собі травматичний пістолет, споряджений гумовими набоями. Розуміючи чисельну перевагу нападників, чоловік зробив один попереджувальний постріл вгору. В натовпі прозвучало ще два постріли. Як наслідок, нападники відступили, деякі почали втікати, у натовпі почалась паніка, хтось кричав, що поранений… Жованик із друзями відійшли далі від кафе і зупинилися – після пострілів нападники не підходили. Проте незадовго їх знову оточили. Людей ставало все більше, хтось з місцевих намагався заспокоювати найагресивніших, між ними за це спалахували сутички, вони шарпали один одного, билися, когось силою відводили в бік.

На місце інциденту прибули співробітники Буського відділку поліції, які фактично визволили Андрія Яна, Ігоря та Герберта з оточення нападників, та посадили в службове авто. Однак, і це не зупинило місцевих. Вони оточили поліцейський автомобіль, розхитували його – і навіть погрожували спалити.

Під час перебування Жованика у автомобілі патрульних, нападники погрожували поліцейським перевернути та розбити автівку, якщо чотирьох чоловіків не віддадуть їм. Самим поліцейським погрожували фізичною розправою. Після цього між місцевими знову спалахнула сутичка – відразу перед патрульною машиною (один з нападників замахувався палицею на автомобіль, інший намагався його заспокоїти, це переросло в бійку з участю 3 осіб).

Андрій помітив, що втратив зареєстрований травматичний пістолет марки «Форт», який ще на початку інциденту лежав у його внутрішній кишені. Чоловік не знав, чи зброя випала, коли він був без свідомості, чи ще у кафе, коли його штовхали зі сходів, чи її просто вкрали. Саме тому, заручившись допомогою копів, Жованик пішов на пошуки свого «Форта».

Місцеві у цей час були ще агресивні, продовжували викрикувати погрози. Згаданий нами чоловік із прізвищем Петрик, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, умисно вдарив по голові Жованика. Як наслідок, останній отримав розсічення брови та струс головного мозку. Поліцейські бачили це на власні очі, тож відразу арештували Петрика і повезли його до відділку.

Натомість Андрія, Яна, Ігоря та Херберта правоохоронці вирішили доправити до лікарні, але – безуспішно. Слідом за екіпажем правоохоронців попрямувала частина агресивних місцевих. Випередивши поліцейських, вони потрапили всередину медзакладу та організували ледь не пікет під його стінами. Чоловіки продовжували викрикувати погрози приїжджим хлопцям і навіть обіцяли спалити поліцейський відділок, якщо правоохоронці не видадуть четвірку для розправи.

Тому потерпілих Андрія, Яна, Ігоря та Херберта поліцейські були змушені відвезти у відділок, аби ті дочекалися затишшя серед місцевих і нарешті отримали необхідну меддопомогу.

Прибувши до лікарні, коли місцеві нарешті розійшлись, Жованик знову почав втрачати свідомість. Чоловік почував себе дуже погано, крутилась голова, втрачав орієнтацію в просторі, нудило, марив. Після огляду медики зафіксували у нього легкі тілесні ушкодження у вигляді синців та забійних ран голови, а ще струс головного мозку.

Разом з тим, Ігор Бердніков отримав легкі тілесні ушкодження у вигляді синців та розсічення голови, а Ян Наталіс – легкі тілесні ушкодження у вигляді синців та розсічення губи.

За наслідком інциденту правоохоронці відкрили кримінальну справу, а потерпілими, за цікавим збігом обставин, стали зовсім не добровольці — а місцеві шанувальники «русского міра». Сьогодні, більш ніж через 2 місяці із дня сутички, триває слідство. І його, кажуть адвокати АТОвців, дуже важко назвати неупередженим.

Перше, на що слід звернути увагу, кажуть юристи, — дані, якими оперує слідство. Безпосередніми свідками інциденту 8 січня стали поліцейські, які приїхали до кафе на виклик. Ці поліцейські, відповідно до своїх посадових обов’язків, після виконання завдання мусили скласти рапорт, у якому детально були б описані всі події. Цього рапорту за два місяці слідства до справи так і не долучили

Друга не менш важлива річ – статус «потерпілого» у цьому конфлікті. Добровольцеві Андрію Жованику під час дачі перших свідчень у справі правоохоронці настійливо порадили зазначити, що «потерпілим себе не вважає і претензій до жодного з учасників конфлікту не має». Андрій погодився, зважаючи уже на те, що постійно проживає у Києві і бути потерпілим в кримінальній справі в іншій частині країни, витрачати свій час гроші на те щоб відстоювати свої права потерпілого, дуже клопітно і безрезультатно. Як наслідок, саме ця деталь згодом спричинилась до того, що потерпілими визнали місцевих шанувальників московської попси. Натомість Жованик із друзями поки перебувають у статусі свідків і, цілком логічно, зовсім скоро будуть визнані підозрюваними.

Треба додати, що через деякий час, усвідомивши свою помилку, Жованик вирішив написати заяву про визнання його потерпілим унаслідок інциденту. Однак слідчий відмовив йому у цьому. Повністю незаконно.

Ну, і третя важлива деталь – позиція захисту місцевих «потерпілих». Як пояснили адвокатам поліцейські, найактивніші з-поміж місцевих – тутешні «мажори» які постійно поводять себе зухвало та агресивно і просто «дістали» усіх своєю поведінкою. Щоб вирішити конфлікт «мирним шляхом» так звані потерпілі – від приїжджих зажадали виплати «моральної компенсації» завбільшки кілька десятків тисяч гривень… Цієї виплати, звісно, захотіли в обмін на відкликання заяви із правоохоронних органів.

Тепер дії добровольців намагаються кваліфікувати як «злісне хуліганство», яке по факту було банальною самообороною від агресивного натовпу місцевих шанувальників «русского міра». Патріотів з Києва врятувало від смерті лише те, що в них була зареєстрована травматична зброя, застосування якої дало змогу зупинити нападників. І саме за цей порятунок чоловікам сьогодні цілком загрожує тюремне ув’язнення на термін від 3 до 7 років.

Дошукатися правди у цій непростій ситуації, маємо велику надію, спроможеться неупереджене слідство. Якщо воно справді буде таким – бодай завдяки суспільному розголосу. Від себе ж тільки додамо, що оце безкарне побиття патріотів на Львівщині зайвий раз засвідчує: окупант зумів пустити корені свого «русского міра» у самісіньке серце України. А ми, бажаючи нарешті здобути перемогу, мусимо їх позбутися. Якнайшвидше.


Напишіть відгук