Йому будують імідж найбільш інтелігентного мера країни. У його заслуги записують перетворення Львова на туристичний центр. І він вже не звичайний мер, а лідер впливової політичної партії. Та й серед бізнесменів у нього інша слава. Ким насправді є Андрій Садовий?
Факти, які знають усі львів’яни узагальнили журналісти 112.ua, передає Гостра правда.
Середина 90-х. В Україні стартувала так звана ваучерна приватизація. Кожен українець отримав майнові сертифікати державних підприємств, себто став їхнім співвласником. Що робити з тими сертифікатами, звичайні громадяни не знали, зате комерсанти одразу зрозуміли, як можна зірвати куш.
1995 рік. У Львові створили компанію «Галицькі інвестиції». Головою наглядової ради став Андрій Садовий. Компанія переконувала звичайних громадян віддавати їм майнові сертифікати. Мовляв, «Галицькі інвестиції» будуть управляти державними підприємствами, а прості люди – отримуватимуть свої відсотки.
«Андрій Іванович був одним із засновників «Галицьких інвестицій». Свого часу була масована реклама, хтось вклав немалі гроші, людей переконали поміняти ваучери на сертифікати «Галицьких інвестицій», щоб начебто ефективніше цінними паперами хтось управляв. В результаті в «Галицьких інвестиціях» у Андрія Івановича і певних людей опинилися величезні активи на сотні мільйонів доларів», — говорить політичний оглядач Юрій Ситник.
Так «Галицькі інвестиції» отримали акції багатьох маслозаводів, пивоварень, бетонних заводів і навіть нафтопереробного комплексу.
Наприкінці 90-х компанія «Галицькі інвестиції» раптово збанкрутувала. А з нею пішли і людські майнові сертифікати. Замість народного управління численні державні підприємства завдяки ваучерній приватизації та «Галицьким інвестиціям» перейшли під контроль олігархів.
Натомість кар’єра Андрія Івановича після банкрутства «Галицьких інвестицій» пішла вгору.
У 1998 він став депутатом Львівської міськради. У 2002 році Садовий балотувався на мера, але програв. Та до наступних виборів міського голови Львова Андрій Іванович підготувався вже як слід. Ще у 90-х Садовий завів власний телеканал, радіо та газету і згодом зрозумів, як можна використовувати цей ресурс сповна.
У 2004 році створили громадсько-політичне об’єднання «Самопоміч». Садовий закликав змучених комунальними проблемами містян звертатися до їхньої організації. У супроводі телекамер активісти «Самопомочі» змушували комунальників латати дахи, будинки та дороги.
Мером Садового обрали у 2006-му. За його каденції Львів став туристичним центром України, фактично у всьому місті зробили освітлення, полагодили парки і дороги. Щоправда, за кредитні гроші.
«Вулиця Городоцька робилась при курсі 10 гривень за євро. Ми сьогодні повертаємо при курсі понад 30 гривень за євро. У понад 300% виходять для міста ці кредити», — говорить депутат міськради Валерій Веремчук.
І повертати борги місто ще довго буде.
«Через рік голова піде продовжувати свою політичну кар’єру, а ці кредити залишиться нам. У нас місто сьогодні має понад 5 мільярдів гривень кредитних зобов’язань», — додає Веремчук.
Саме за Садового Львів міг втратити право приймати Євро-2012. Спочатку міська рада порахувала, що стадіон коштуватиме приблизно 75 мільйонів євро. Зводити арену міський голова доручив австрійській фірмі «Альпіна», лише за виготовлення проекту австрійцям заплатили понад три мільйони євро. Одначе потім фірма кудись зникла.
Арену зводила вже інша компанія. Кошторис почав зростати в рази.
«Арена Львів» стала однією із найдорожчих в країні. На будівництво стадіону спочатку планували витратити 75 мільйонів євро, а зрештою заплатили аж 267!
Скандали з «альпінами» і з документацією пізніше лягли в кримінальні справи щодо закупівлі і завищення ціни.
Найбільш європейське місто України часто страждає від корупційних схем. У 2008 році з міського бюджету виділили 10,5 мільйонів гривень на закупівлю двадцяти двох вживаних німецьких трамваїв. А згодом виявилося, що за трамваї Львів переплатив.
Оборудка виглядала так: німецькі трамваї спочатку купила компанія «Сармат», засновником якої є тодішній радник Садового і голова муніципального підприємства «Львівелектротранс» Андрій Федоренко. А потім з націнкою транспорт продали місту.
Загалом на схемі відмили понад 2 мільйони гривень. У 2009 році прокуратура Львівщини за фактом привласнення бюджетних коштів порушила кримінальну справу. Та аж у березні 2016-го правоохоронці пред’явили підозру Андрію Федоренку. Свою вину тоді вже колишній радник Садового заперечив.
Спочатку Федоренка на час розслідування справи помістили у СІЗО, але згодом апеляційний суд Львівщини змінив міру запобіжного заходу на особисте зобов’язання. Себто Федоренко на волі. Тим часом Андрій Садовий скандал довкола відмивання двох мільйонів гривень воліє не згадувати.
«Неможливо, щоб керівник комунального підприємства загнав таку кількість трамваїв на територію підприємства, а міський голова цього не знав би», — вважає колишній депутат міської ради Теодор Дяків.
У 2018 році місто знову закупило вживані трамваї з Німеччини. За кожен заплатили 18 тисяч євро, ще по 24 тисячі коштувало розмитнення, але згодом виник скандал. Електротранспорт виявився непридатним для Львова. Двері відчиняються не всередину, а назовні – а це несумісно з багатьма платформами.
За фактом службової халатності комунальників прокуратура завела кримінальне провадження. Та поза тим львів’яни не розуміють, чому місто закуповує трамваї за кордоном, бо ж є власне виробництво.
Та найбільші скандали виникають у Львові довкола комунального майна. У 2009 році міська рада вирішила продати величезний готель «Львів» у центрі міста. Цю оборудку місцеві називають просто: крадіжка. Квадратний метр оцінили всього у 200 доларів.
«Готель був приватизований незаконно. Це мізерна сума для такого об’єкту в центрі міста… 11 000 квадратних метрів пішли за 2 мільйони доларів», — згадує колишній працівник міськради Анатолій Семенюк.
За тодішнім курсом це лишень 18 мільйонів гривень. Станом на 2009 рік це було значно нижче, ніж ринкова вартість. Для порівняння, тоді якраз поруч із готелем «Львів» продали спалену будівлю. Аварійна споруда коштувала значно дорожче, ніж цілий готель. Вчетверо!
У 2009 році за фактом продажу готелю «Львів» за заниженою вартістю прокуратура відкрила кримінальне провадження. Але справа заглухла.
«Будь-яка приватизація, яка робиться в місті, вона в першу чергу узгоджується з керівництвом міста і особисто з міським головою. І жоден об’єкт, я це можу стверджувати, не пройде сесію і не пройде візування, якщо воно не погоджено. А ці речі погоджуються особисто з першою особою», — говорить бізнес-омбудсмен Львівщини Зіновій Бермес.
Ще один скандал розгорівся у 2013 році. Тоді міська рада виставила на продаж приміщення універмагу на площі Ринок.
«Всі знають, що стала ціна на площі Ринок — це 3-5 тисяч доларів за метр квадратний. Незалежно від того, виходить вікно на вулицю чи у двір», — говорить Анатолій Семенюк.
Універмаг зголосився купити Олексій Курилишин – це чоловік куми Садового. Оцінку майна проводив ще один родич мера – Андрій Сарахманевич.
«Після цього, як йде об’єкт на приватизацію, це заробіток Садового і депутатського корпусу. Наступний крок це оцінка майна. Експерти ці — Сарахманевич, родич Садового, чоловік його сестри», — згадує колишній працівник управління комунальної власності Львівської міської ради Анатолій Семенюк.
Зрештою, квадратний метр міська рада продала за смішною ціною – 439 доларів за квадрат.
За приміщення площею 1850 метрів квадратних місто отримало всього 812 150 доларів. А ринкова ціна універмагу – щонайменше 5 мільйонів доларів.
«По всіх цих об’єктах є не десятки, а сотні кримінальних справ, які лежать на полиці, чекають свого часу», — говорить Яромир Смагальський, колишній депутат міськради.
У 2014 році проти швагра Садового – оцінювальника Сарахманевича прокуратура завела кримінальне провадження, але у 2017-му Галицький райсуд Львова справу закрив.
Через приватизацію за заниженою вартістю за каденції Садового бюджет Львова недоотримав мільярди гривень, заявляє колишній працівник Львівської міської ради Анатолій Семенюк: «Ми втратили в межах 2-4 мільярдів».
Цю махінацію у Львові назвали аферою століття! Десятки величезних приміщень у центрі Львова, які належали місту, раптово стали приватними. Шахер-махер провернули ще у 2016 році. Віртуозність схеми – направду вражає.
Київська область, місто Обухів. Навесні 2016-го в офіс тутешнього приватного нотаріуса завітав житель Лисичанська Сергій Крикунов. Він показав документи на право власності майна, які були видані Галицькою районною державною адміністрацією м.Львова у 1997 році. Тільки такої державної установи насправді не існує. І нотаріус Олег Щур зареєстрував на Крикунова комунальні об’єкти міста Львова.
А за місяць Крикунов право власності на об’єкти передав львів’янину Олегу Рогоцькому. Власник майна на десятки мільйонів гривень живе у спальному районі Львова у висотці. Згодом Олег Рогоцький переоформлює майно на двох львів’янок – Ірину Сандул та Людмилу Малькову. Журналісти намагались знайти цих багатих панянок, але вони мешкають у закритому житловому комплексі і на дзвінки ніхто не відповідає.
Адвокат дуету Сандул — Малькова переконує, його клієнти – не шахраї, а законні власники будівель. Мовляв, про те, що майно крадене, його підзахисні не знали. Натомість у міській раді гадають інакше.
«Ті крадіжки, які відбулися зараз, це вкрали не прості якісь смертні особи, які рейдерським способом захопили майно громади, ці люди мають родинні зв’язки в Генеральній прокуратурі, в податковій», — вважає начальниця управління комунального майна Львівської міськради Інна Свистун.
Син однієї із фігуранток справи – Ірини Сандул – Василь працює старшим слідчим в управлінні Фіскальної служби у Львівській області. Навіть більше, Василь Сандул та Олег Рогоцький – куми.
А схема така: електронний реєстр нерухомості запровадили в Україні лише у 2013 році, а до того всі документи зберігали лише у паперовому вигляді. Процес оцифровки триває досі. І приміщення, про які немає відомостей у реєстрі, на підставі липових документів та допомоги нотаріуса можна привласнити. Так і відбулось із львівським комунальним майном.
«Якщо ми повернемося назад, в 2006 рік, це одно було з перших гасел Садового: «Ми створимо реєстр, ми проведемо інвентаризацію комунального майна міста»… Після цього, повірте, майно було сховано направо і наліво», — переконує Анатолій Семенюк.
Себто аферу вдалось провернути, бо мерія не подбала, аби об’єкти нерухомості вчасно внесли у реєстр.
Частину приміщень прокуратурі вдалося повернути, але тисячі квадратних метрів нерухомості уже кілька разів перепродані, і довести, що майно справді крадене, тепер буде важко.
«Жодна афера і жодна оборудка без участі чиновників і міського голови відбутися не могла би», — вважає Яромир Смагальський.
Крім приміщень, у Львові є ще дорога земля. У 2015 році міська рада продала 23 гектари всього за 52 мільйони гривень. Генеральна прокуратура одразу відкрила кримінальне провадження, бо реальна вартість цієї ділянки – 142 мільйони гривень. Тобто вартість занизили майже втричі. За цим фактом у 2016 році у міській раді провели обшуки, а мера Садового вже допитали слідчі.
Одначе підозру досі нікому не пред’явили. Тим часом, колишній працівник міської ради Львова Анатолій Семенюк пояснює: усі кримінальні справи, де фігурує пан Садовий, глухнуть, бо місто щедро роздає правоохоронцям квартири.
За словами Семенюка, за чинного мера виконком роздав прокурорам, суддям та есбівцям понад сотню квартир. Три четверті помешкань отримали саме прокурори.
«Є закон про корупцію, де і міліції, і прокуратурі заборонено у будь-якій формі приймати подарунки, допомоги від державних або юридичних осіб. Також і від приватників. Однак Андрій Іванович і тут винайшов спосіб», — зазначає президент ГО «Вартові Закону України» Віктор Чорноморський.
У 2007 році Львівська міська рада під головуванням Садового закупила автомобілі і передала їх міліції.
«Він дав близько 50 легкових машин міліції в позику. На 10 років. Ви розумієте, що таке машина на 10 років в позику? Через 10 років повертають груду металобрухту, але міліція 10 років чіпати Андрія Івановича на буде», — говорить Чорноморський.
———
30 травня 2016-го троє рятувальників, Богдан Юнко, Юрій Рудий та Андрій Вненкевич, поїхали на Грибовицьке сміттєзвалище гасити пожежу.
На полігоні стався обвал. Водій пожежної машини Роман Башинський все бачив на власні очі. Він сам дивом уникнув смерті.
«Я піднімаюсь нагору, бо автомобіль стоїть без нагляду. Щоб не поцупили раптом. Тільки підійшов до автомобіля, чую якийсь шум позаду, я обертаюся – дивлюсь, а скеля летить просто вниз на них», — згадує Башинський.
Буквально за кілька секунд чоловіки опинилися під смертоносною лавиною. Їх накрили тисячі тонн відходів. На сміттєзвалище, яке раніше не надто цікавило владу, одразу з’їхалось все керівництво області та Львова.
Грибовицьке сміттєзвалище одне із найбільших на континенті. Понад 38 гектарів площі й гори сміття заввишки як п’ятнадцятиповерховий будинок. Полігон давно переповнений. Ще за першої своєї каденції міський голова божився, що наведе лад.
Гроші у Львові таки вкладали. Але не у відходи.
«Легше було вкласти в джаз-фестиваль, в свято пива, кави, щоб сюди приїхали люди, замість того, щоб вкладати в сміттєзвалище, адже ніхто не приїде і не побачить того», — пояснює логіку влади міста «свободівець» Руслан Кошулинський.
Про інвесторів у столиці Галичини вже ледь не легенди складають. «Тільки за офіційними даними близько 50 фірм звертались, щоб дати їм працювати з львівським сміттям», — додає Кошулинський.
Колишній віце-спікер Верховної Ради Руслан Кошулинський запевняє, що сам ледь не за руку водив інвесторів до міського голови: «До мене звернулися представники шведської фірми, що вони можуть поставити дегазацію на Грибовицьке сміттєзвалище – за 2-3 млн євро».
Це було ще у 2006 році. Шведи нібито виставили тільки одну умову: вони будують завод в обмін на сміття. «З тим листом я підійшов до Садового. За кілька тижнів мені представник посольства подзвонив і каже — нас ще так ніхто не посилав», — говорить Кошулинський.
Сам мер на такі закиди відповідає, що не буває інвесторів-волонтерів.
До трагедії смітник був справжнім грошовим клондайком. Сотні людей тут постійно сортували сміття. Будь-кого у цей бізнес не впускали.
«Там були утворені такі собі клани, найелітніший клан займався пошуком металобрухту. Уявіть собі картинку: там приїжджає машина, вона вивалила сміття — перший клас заходить і вишукує сміття, потім заходять менш елітні, які вишуковують макулатуру», — розповідає журналіст Руслан Оруджев.
Місцеві розцінки здав охоронець, який і сам не гидує підзаробити. Якщо старанно працювати, то за день можна було заробити щонайменше 1500 гривень. Працювало до 300 чоловік одночасно і цілодобово, говорять місцеві. Ніхто не сплачував податки.
І ви будете здивовані масштабністю тіньових грошей. 300 людей на півтори тисячі гривень – це майже півмільйона щодня! За місяць — 13,5 мільйонів гривень. За рік – 162. Для порівняння на рекультивацію всього сміттєзвалища, яке вже працює понад півстоліття, потрібно 600 млн гривень.
«На превеликий жаль, жодних кроків львівська влада не робила. Їй було дуже зручно збирати сміття, вивозити сміття, сортувати сміття, мати з цього зиск. Це пластик, папір, метал, скло. Це все продається», — додає Кошулинський.
Однак макулатура, пластик та кольорові метали – це ще не весь перелік бізнесу на смітті. Території з мутною водою – це не засмічені ставки, а так звані гудронові озера. Спадок промислової потужності Радянського Союзу.
Це був полігон, заснований сотнею найбільших промислових підприємств. Туди було вивезено сотні мільйонів тон промислового сміття. Там одних гудронів – відходів нафтопереробки – орієнтовно 80 тисяч тонн. Ота частина комунального сміття – мізерна.
Екскурсію полігоном проводить голова екологічної комісії місцевої райради. Ігор Муравський як ніхто інший знає тутешню проблематику.
«Це одне з найтоксичніших озер, тут валяються туші мертвих тварин, сморід», — говорить Муравський.
А заробляти на токсичних відходах – справа нехитра. Із хімічних гудронів виходить бітум, простою мовою – смола.
«Методом розігрівання до 800 градусів випаровувалася кислота, тому що ті гудрони мають кислоти до 85 відсотків. При температурі 800 градусів випаровується, йшло в повітря. Ця кислота у вигляді пару осідала на навколишні селища, осідала на ґрунт, осідала на городину», — розповідає Ігор Муравський.
Ніякої фірми насправді не було. Просто бодяжили. І ділилися з комунальними службами. Обороти були чималі. Навіть звичайні роботяги піднімали божевільні гроші. Кажуть, дехто мав по 10-15 тисяч за ніч.
Тонна бітуму вартує 8 тисяч гривень. Одна фура – це приблизно 10 тонн. Тобто 80 тисяч гривень. Якщо за ніч виїжджало 15 заповнених машин – то на кустарному виробництві за добу заробляли понад мільйон гривень.
Загати гудронових озер часто проривалися. Хімікати підтоплювали навколишні села. Інколи небезпечні потоки доходили навіть до Львова. Вся таблиця Менделєєва досі потрапляє у ґрунт та водойми.
Сам полігон є величезною загрозою для населення. Довколишні жителі – часті клієнти лікарів.
Статистика жахає. У тутешніх краях три із десяти немовлят народжуються з онкологією.
«Ми можемо сказати, що перевищення по захворюванням кістково-м’язової системи в 2-3 рази, по інфекційним захворюванням – в 2-3 рази, нервової системи – в 2-3 рази, також є захворювання ока, зустрічаються перевищення, це в дорослих. В дітей спостерігаються онкозахворювання і вроджені вади серця», — розповідає заступник головного лікаря Жовківської районної лікарні Володимир Боровик.
За фактом трагедії на полігоні прокуратура відкрила кримінальне провадження. Правоохоронці швидко з’ясували – гроші на рекультивацію сміттєзвалища таки виділяли.
Генпрокурор Юрій Луценко заявляв, що особисто буде контролювати розслідування.
Зрештою, за трагедію на Грибовицькому сміттєзвалищі зараз судять трьох комунальників. Вини керівників міської ради слідчі не знайшли.
________
Липень 2013-го. Родина Садових запросила журналістів на оглядини нового помешкання. Тоді обійстя ще зводилося. Триповерховий маєток має 700 квадратних метрів. Фазенда розташована поблизу центра міста у найелітнішій частині Львова.
У 2013-му Садовий розповідав, що на землю та зведення коробки потратив лишень 4 мільйони гривень.
«Ця екскурсія будинком — це ляпас всьому громадянському здоровому суспільству. Тому що мер, якому, згідно з посадою, заборонено займатися бізнесом, не може показувати будинок такої квадратури за таку ціну. Це ні в які ворота не лізе. Мені дивно, чому журналісти запитували, де спальня, де дитяча кімната, які ведмедики. Чому ніхто не запитав, де декларація про доходи, де ви показали всю свою витратну частину?», — запитує журналіст і телеведучий Остап Дроздов.
І суть навіть не в тому, що реальна вартість є значно вищою, головне питання — звідки гроші? За словами Садового, щоб побудувати будинок, він продав квартиру за 1,5 мільйона гривень, а також його дружина за 2,5 мільйони гривень продала 3% акцій телекомпанії.
«Садовий є олігархом. Він медіамагнат. Він позиціонує себе як мер, який живе на одну зарплату. Каже, що продав акції ТРК «Люкс». Люди добрі, кому потрібні 3% акцій? Це ніщо, ні на що не впливає. Ніхто б не купував би три відсотки акцій. Йому треба було легалізувати кошти, показати, що він такий білий-пухнастий», — говорить Юрій Ситник.
«А те, що 3% акцій оцінили за 3 мільйони, — це два партнери між собою домовилися. Можна було і за 30 їх оцінити, і за 150. У скільки треба, стільки і оцінили», — додає Валерій Веремчук.
Гроші Андрій Іванович легалізував не для податкової звітності, а заради електорату. Мер Львова зібрався у велику політику.
2014 рік. На авансцені великої політики з’являється нова партія – «Самопоміч».
На парламентських виборах партія зайняла третє місце і отримала понад 30 депутатських мандатів. А Садовому запропонували очолити Кабінет міністрів, та він відмовився.
«Коли йому запропонували стати прем’єр-міністром України, він просто побоявся відповідальності», — вважає експерт Тарас Чорновіл.
Але зараз мера у Львові бачать рідко. Андрій Іванович перебуває у турне. Міський голова Львова їздить країною і ділиться управлінським досвідом. У Луцьку він навіть зголосився взяти шефство над тамтешнім мером.
«Він їздить містами України і розказує, як господарювати у Львові. І це коли у нас дуже багато проблем, які у нас не вирішуються. Проблеми, які створив Андрій Іванович», — вважає Юрій Ситник.
«Андрій Садовий виріс з міста, і він буде рухатися і на президентську, і на парламентську кампанії», — вважає Валерій Веремчук.
__________
Він заробив гроші на горезвісній ваучерній приватизації. За його правління розграбували комунальну власність Львова. Але він ще у 90-х зрозумів, що політика і телевізор – речі невід’ємні.
Інтелігентний мер – це лише образ, створений політтехнологами, а поза ним: корупція, схеми і кумівство.
