Більшість українців не хоче потискати руху євробляхерам, – журналіст

0
839

Обіцяне про «бляхарів». Не про Закон, який вони вимагають змінити. Про їхню ментальність та про те, чому більшість українців не хоче потискати їм руку… особливо на дорогах. Про це пише журналіст Євгенія Полікарпова.

4 липня 2016 року. Українько-польський кордон в Шегинях. Наша знімальна група працює над сюжетом про акцію протесту представників малого прикордонного руху. Тоді польська сторона обмежила їхній перехід ,через саміт НАТО та дні молоді, які відвідував Папа Римський.

Розбираємо по літерах: поляки не хотіли бачити у себе саме найближчих своїх сусідів, тих, які живуть у 30-тикілометровій зоні від кордону.

Чому? У відповідь даю цитату зі свого тексту, який тоді писала. Це інтерв’ю людей, які постраждали через перекриття дороги:

За кадром: Проти заробітку одних – страждання інших, тих що по той бік заблокованого переходу. Йосиф лічить хвилини, бо везе онкохворій дружині ліки, які вона приймає по годинах. А Марія повинна терміново оплатити операцію дитині

Коментар 1: Титр: Йосиф – заблокований у черзі
Ну, от як я зараз маю завезти лікарства?! Як я маю заїхати?
ну, інакше, що? Ну, то ракова хвора. Ну, без ліків, що? Вмирає людина!
Коментар 2: Титр: Марія – заблокована у черзі
я живу, вообще, в Польше, ребенок сейчас в Луцке ожидает операцию. Я приехала за деньгами сюда. Все толпой как телята ходят и говорят: нет, нет – мы никого не пропускаем
Я тоді вуступила у перемовини з протестувальниками. Ну, ви розумієте: я почула: ким я є, ким є моя мама, куди мене треба засунути
Для чого я так далеко зайшла, аж у 2016? Бо саме з цих , «наближених до Європи», й почалися «євробляхи».
Тепер розжуємо психологію цих людей: більшість з них (не усі) використовують Закон зовсім не за призначенням, якщо без цензури – то використовують замість туалетного паперу. Це контрабандисти, які на перше місце ставлять лише свій заробіток. Але не чесний, а з усіма можливими порушеннями. Це так би мовити, їхня релігія: намахати усіх, навіть рідну маму. Як така людина буде вести себе на дорозі за кермом? Ага, правильно: король доріг, який обов’язково має поза чергою об’їхати по зустрічній або по узбіччю затор. Хитровимаханий. Таким можна подати руку? – ні.
Далі. Інша категорія «євробляхарів» – сільські понтові хлопці. Понт – це їхнє все. Він буде ходити у подертих штанцях, але купить собі айфон та добиту «Беху», аби «дівки» скавуліли за «покататися». Як себе на дорозі поводить така людина? Знову, правильно! Понтово Жене на добитій колимазі, витискаючи з неї неможливе, і пофіг, що запчастини от-от поипляться по дорозі. А основне: впевнено йти на таран, бо тож понтово. Їхати на червоне, бо правила для лохів, не пропустити пішохода, бо це олень, який заважає понти ганяти. Як правило, грошей на ремонт такої «тачки» у понтовил не має. Тож аварії – це їхнє все. Страждаємо ми – не «бляшисті» люди. Потискати таку руку з розпальцовкою важко. Та, ні, скажу правду: неможливо.
Полюбляє «бляхи» й третя категорія – бандити, різна кримінальна шушара та ті, хто хоче мати шанс тишком втекти від Закону. Ну, тут, я навіть не коментую. Ну, хто їм подасть руку?
Кожен, хто захотів їздити на «блясі», свідомо знав, що порушує Закон. Мені, до прикладу важко переступити межу, це треба мати особливий склад характеру та психіки. Тобто, ці люди знали, що: не платять податки, не оплачують українську страхівку, можуть просто зникнути з місця ДТП. Вони свідомо шиють усіх в дурні і їм це подобається. А, чому це повинно подобатися тим, хто живе без шахерів-махерів?
Ні, я не проти того, аби розмитнення стало дешевшим. Я проти популізму заради гешафту (тут дякую Антін Радомський за його коментар), я проти показового і дурного спалювання машини, коли можна було зробити зовсім інший жест: витягнути з кишені гроші на розмитнення та віддати не державі, а дитячому будинку або онкохворим дітям.
А акція з перекриттям трас Ну, це апогей, який тільки укріпив моє негативне ставлення. Соррі, звідки у вас гроші на польові кухні, намети, як ви можете собі дозволити кілька діб сидіти без роботи? Знову шахер-махер?
Я не про усіх «бляхарів», серед них є справжні Люди, яких поважаю, трудяги та чесні. От їх мені шкода від душі.

Обіцяне про «бляхарів». Не про Закон, який вони вимагають змінити. Про їхню ментальність та про те, чому більшість…

Опубліковано Євгенією Полікарповою Середа, 21 листопада 2018 р.


НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here